Охайні оселі та двори завжди радують очі перехожих містян. Один із таких дворів знаходиться по вул. Некрасова, 5, де жителі будинку власноруч створили справжній сад у своєму дворі.
Сопівник Домніка, жителька будинку:
– Як виникла ідея зробити такий гарний двір?
– Це у крові кожної людини – хто любить той і робить ,а хто не любить той і не робить, там де живеш, хочеться щоб приємно було вийти на вулицю і подивитися, і зайти до двору – все чисто і всім приємно. Негарно, коли по коліна у смітті. Це все для нас, для наших дітей, щоб вони бачили – їх батьки роблять для них.
– Хто приймає активну участь у цьому?
– Ми і Василь Іванович, звичайно.
Сеник Михайло:
– Ваш двір став зразковим, як ви цього добилися?
– Спільними зусиллями нашими і дяді Васі, в першу чергу (посміхається). Все самі робили під чутким руководством Василя Івановича.
– Скажи будь ласка, зараз у вас у спортзалі займаються діти не з цього двору, у вас нема такого що “це тільки ваше і все”?
– Ні, звичайно, але якщо є хтось із наших. Якщо чистенько після себе лишили, то нема проблем – як прийшли так і пішли.
Василь Іванович:
– Ви добилися того, що ваш двір став зразковим. Крім того, Ви ще зробили спортивний зал у підвалі. Що надихнуло Вас на таку роботу?
– Я прийшов сюда просто жити, купив собі тут квартиру. Де б не працював, я завжди старався щоб був порядок – і в райпо, і в міліції. Тут нічого такого нема, бо все зроблено своїми руками. Ну як? Тут був притон – пили пиво, водили дівчат. Так тут нічого немає, ось – «жим лежачи» фірмовий поклали, турнік, стіл для теніса, все своїми силами. Тут діти можуть пограти, ті, хто тут живе. У кожного своє змінне взуття.
Тут приходять хлопці з АТО, приходять з міста діти. Є надія, що вони не будуть десь пити чи курити, нехай ліпше тут займаються. Приходять такі люди, що я їм вірю. Тут колись стояла вода, а потім жителі разом працювали – хто хробив стяжку, хто дренажну систему, електрику.. Тут все по науці – електрика, комунікації, шкафчик на мебельному зробив. Звичайно є ще плани, ось тут мають бути дзеркала, має бути вентиляція, хочемо велотренажер купити для дівчат.
– Василь Іванович, ви вже, я бачу, вийшли за межі свого двора. Мені просто цікаво чому?
– Чому? Я скажу чому. Тому що комусь треба це починати, розумієте? Мене тут хлопці підколювали – коли я збирав дітей, цей паркан ми робили, казали: «Василь Іванович козу купили?» – ми якраз сіно збирали. І ніхто не може збагнути, шо можно просто працювати безкорисно для людей. Сьогодні вже не так, але раніше, років 5-7 назад, це взагалі було в диковинку, всі рахували, що щось не добре з тією людиною (сміється).
– Є якісь ще плани на майбутнє?
– Плани, звичайно є – ми хочемо зробити лавочки. Просто зараз скрута у людей, ми за свої кошти практично працюємо. Ми вже поміняли повністю електрику, комунікації, відремонтували каналізаційні труби, накрили дах, ми зробили і козиркb, ми зробили ці повітряні вікна, ставні закрили на верху, бо зимою сніг задувало. У нас ніхто не смітить. Діти, якшо приходить хтось чужий, роблять завуваження .
– Скажіть, а під’їзди у вас у якому стані?
– Я вам скажу, вони не в запущеному, вони були гарніші, просто пару ремонтів люди робили і трохи пошарпалися. Ми плануємо літом їх відновити.
– Хтось допомагає вам?
– Звичайно, люди роблять всі по мірі можливостей, всі жителі будинку. Просто люди згуртувалися, зараз просто трошки з тією фінансовою скрутою… І Вася Тощук, і Сільвестр Токарюк і Домніка Василівна Сопівник – квітнича, тут половина людей які за це дбають. Є от квартирант один, каже: «Я не можу, на тобі гроші – це я даю на квіти». Так, приходять самі люди, вони бачать, що щось діється і люди йдуть на зустріч нам.
Йшли на зустріч керівники міста та ЖКГ. Тому що вони бачили, що ми працюємо. Якщо хтось просто вимагає, сидить «курить бамбук» на балконі – що зроби мені це, зроби мені то тощо, то так не виходить.
А тут просто є взаєморозуміння – вони підтримали і навіть якщо, наприклад, хтось казав «чого ви там більше робите», то очільники міста казали, що люди працюють, будете ви робити – будемо і вам допомагати. Якщо б не війна – у нас були плани накрити металочерепицею повністю будинок. Нажаль у нас в місті проблема – воно руйнується і ми не маємо навіть змоги щоб те вберегти, що є, щоб воно не руйнувалось.
Якби кожен зараз хоча би в своєму під’їзді, я вже не говорю про будинок, зробив би те, що зробили ми разом з нашими жителями, звичайно все би змінилося.
