Нещодавно позаду РБНК в Сторожинці на майданчик з бруківки встановили нову лавицю-гойдалку.
Гарна прикраса простояла неушкодженою недовго – в нашій групі ВК LifeInStorozhynets з’явилися фотографії перевернутої лавки.
Причини виказувалися різні – від витівок хуліганів до занадто “важких” та охочих до катання містян.
Здавалося, нічого страшного не сталося, потрібно лише перевернути лавицю та гойдатися на потіху далі.
Але не все так просто. Першопочатково на спинці лавки було додаткове кріплення ланцюгів, яке й обірвалося.
І гойдалка переверталася при найменшому тиску на спинку, що і викликало обурення наших підписників.
Що ж було робити? Лавиця падає! Куди жалітися? Йти в мерію? Йти до комунальників? До правоохоронців? Лікарів? Екстрасенсів? Депутатів? Голові РДА? Голові райради? Виробнику? Писати скарги в Держспочивчнагляд, “Лавковий комітет” чи НАБУ?
Ми пішли іншим шляхом. Разом з адміністратором спільноти ВК на міському промисловому ринку придбали за власні кошти один метр ланцюга та 4 хомути.
Це все нам обійшлося в 42 гривні та пів-години часу без ходіння по кабінетам, оббивання порогів, писання скарг та заяв, обговорень в соціальних мережах тощо.
Простим та доступним способом, для якого не потрібно бути інженером та “лавочником 6 розряду”, приєднали ланцюги кріплення лавиці до її спинки на кшталт того, як це першопочатково зробив виробник ПП Василь Іванович Ілько, який, до речі, прикрасу подарував місту безкоштовно.
Перевірка на міцність показала – гойдалка стоїть, перевертатися назад навіть при навмисному зусиллі не збирається.
На гойдалці ми знайшли ще один дефект, причиною якого, ймовірно, стала надмірна старанність любителів погойдатися.
У нас є ідеї, як його виправити, допоки лавицю не зламали повністю. Це вже буде потребувати більших “капіталовкладень”. До кого ж звертатися?
Можливо, ми вже набридли вам цією дотошністю. Але хочеться сказати, для чого саме ми це зробили?
Витративши пів-години часу та невелику суму, – 42 гривні, – ми виправили те, що вже майже тиждень ризикувало нанести травми тим, хто гойдався, а також викликало збурення серед наших читачів та жителів міста.
Кожен день ми вчимо наших дітей не смітити, не ламати дерева, переходити дорогу в правильному місці, поважати працю інших людей, не знущатися над тваринами, вчимо, щоб вони виросли порядними, охайними та чесними людьми.
І в ту ж чергу самі постійно порушуємо власні правила у власному домі.
Це не чужа лавиця. Це не чуже місто. Воно не належить ні мерії, ні комунальникам, ні будь-кому іншому, крім нас.
Це наше місто!
Гойдалка також наша – її подарували наші ж люди нам на радість! І відношення до неї демонструє окремий випадок загальної, на жаль не дуже втішної, тенденції.
Чи допустили би ми у себе вдома таку безгосподарність? Чому ми постійно шукаємо винних, крайніх, звинувачуємо когось, якщо в більшості випадків можемо самі виправити те, що нам не подобається? А тим більше, якщо це несе потенційну загрозу будь-кому.
Чи може кожен з сторожинчан сказати: “Це моє місто!”, “Це моя гордість!”, а не бути просто байдужим квартирантом та споживачем, який чекає, що йому покладуть до рота готове?
