Сторожинець – гарне маленьке місто. Часто чую від жителів Чернівців і інших великих міст, що саме в ньому вони б хотіли провести свою старість, або мати приватний будиночок і тікати на вихідні від мирської суєти. Але не жити постійно.
Чому? Жителі занадто інертні і пасивні. Відповідь дещо образлива, але маємо те, що маємо. Громадські і суспільні ініціативи, активна участь у житті міста, цікавість до подій у політичному, соціальному і культурному аспекті, звичайно, є, але на дуже низькому рівні.
Та чи сторожинчани єдині у своїй байдужості? На жаль ні.
Соціальна апатія, або ж простою мовою байдужість громадян до того, що відбувається у країні, рідному місті і навіть своїй вулиці – це негативний стан речей, який охопив всю Україну. На мою думку, це стан, з якого вона може вийти.
Для початку розберемось у його причинах.
Вихована безпорадність і відсутність відповідальності
Радянське минуле нашої країни залишило слід у психології людей, які при ньому жили, а ті встигли передати його своїм дітям, які не застали його.
Партія, вождь, осередковий лідер вирішували за громадян все і вся. Казали, що робити і яким шляхом йти. Вибір без вибору, вирішення задачі у запропоновані способи і ніяк інакше.
Коли ж “соціальні діти” отримали свободу, вони просто не знали, що з нею робити. Що дозволило старим партійним кадрам прийти до влади. Смішно те, що використовували вони методи старої комуністичної партійної школи. А найсмішніше, що таку ж схему використовують партії правого толку, націоналісти і інші.
Звинувачувати їх безглуздо – наш громадянин-виборець у масі своїй іншого не сприймає. Він не звик вирішувати і нести відповідальність за себе у своїх діях. Йому добре, коли вирішують за нього і ніякої особистої відповідальності.
“Інформаційні віруси, які отупляють масову свідомість – ІВОМС”
Це цікава розробка психологів, соціологів і політологів високого класу. В маси і окремі голови запускається думка, яка згодом стає переконанням.
Можете перевірити себе на наявність у вас цього інформаційного вірусу, це дуже просто:
“Від мене нічого не залежить; мій голос, моя думка, моя дія нічого не змінить; це мене не стосується; я лише маленький гвинтик у великому механізмі, якщо почну виступати мене перемелють на порох; я краще побуду збоку і мене не зачепить; у владі всі, абсолютно всі сволоти і злодії; а чого я; ідейні люди або брехуни, або дурні; я сам; що я можу зробити; людей з таким же світоглядом і переконаннями нема” і багато-багато інших. Впізнали “свої власні” думки і переконання? Вітаю! Ви інфіковані ІВОМСом.
Людина є тим, у що вона вірить.
Що можуть переможені, що можуть пригнічені, що можуть ті, що програвали не одну битву?
Насправді в Україні є громадські і соціальні активісти. Є вони і в Сторожинці. Але їх дуже мало. Для функціонування правової державі і справжнього громадянського суспільства кількість громадсько-активних громадян повинна дорівнювати 20% від загальної кількості населення.
У нашій країні ця цифра то наближається, то віддаляється від цифри 4%. Чому так?
Революції, Майдани, страйки, постійна боротьба виснажують, а опісля результат видається гіршим, ніж було до.
Зневіра і смуток надовго засідають всередині людини. “Війна, АТО, збройний конфлікт” – як тільки не називають те, що відбувається на Сході України. Суть одна – гинуть люди, гине багато людей і серед них багато громадських активістів…
А ще байдужість оточуючих. Часто чую від зневірених активістів і волонтерів: “Для кого це все?”, “Їм же всім байдуже!”, “Здається, що б’юся головою об стіну!”
Так, байдужість вбиває в прямому і переносному сенсі цього слова. Дорогі активісти і волонтери, байдужість – це дитяча форма захисту.
Якщо я сховаюсь або уявлю, що того, що мене лякає, нема, то воно і пропаде? Дитяча форма захисту, яку більшість несе у доросле життя.
Пам’ятайте, ми програємо тільки тоді, коли здаємось.
Що ж робити тепер, коли завіса на “Панянкою Байдужість” відкрита? Ніхто не вимагає від вас перевертати світ і брати на себе роль супергероя. Ви можете почати з малого і до болю знайомого:
- Не сміти, викидай сміття до урн і смітників.
- Дотримуйся культури поведінки з людьми всюди.
- Дотримуйся правил дорожнього руху – чи ти пішохід, чи водій.
- Цікався культурним, суспільним і політичним життям міста.
- Відвідуй заходи, на яких вирішується доля твого міста.
- Шануй і свій дім, і вулицю, на якій живеш.
- Вір, ти можеш вирішити набагато більше, ніж тобі здається.
- Ти не один, шукай однодумців.
Почни з малого. Скажи байдужості НІ!
Максим Пансик
