«Матрос з Едельвейсу»: захисник з Чернівців Роман Меленко про війну, побратимів, свою книжку і міцний тил

“Матрос” – серед побратимів, “вовк” – у бою, студент – у тилу. У кишені – “кіндер-сюрприз”, у серці – оберіг, а у мріях – нова професія. Солдат із Чернівців Роман Меленко з позивним “Матрос” уже шість років захищає Україну від рашистів. В арсеналі воїна – бої за Щастя, Попасну та захист Донбасу під час повномасштабного вторгнення. Роман на полі бою – постійно. За шість років лише дев’ять місяців він був удома. Крайній бій підкосив здоров’я та дав шанс здійснити мрію всього життя. В свої 49 років Роман Меленко вступив до ЧНУ та вивчає ази журналістики. Ми скористалися моментом і поспілкувалися з мужнім чернівчанином, чиє життя кардинально змінила війна.

“Найважче – після бою… Коли втрачаємо когось…”

Роман Меленко з позивним “Матрос” – стрілець-санітар 2 роти восьмого окремого батальйону 10 ОГШБ “Едельвейс”. У “Матроса” – травма. Наразі – реабілітація. Каже, що вже відпочив та майже відійшов морально після пережитого. В руках крутить мобілку. Думками він з побратимами.

– Коли є зв’язок, ми спілкуємося, – зауважує “Матрос”, міцно стискаючи телефон у руках. – Та це не завжди реально на війні.

“Я тут, бо бабуся з косою дещо підкосила мене, а в тій грі я виграв. Далі – як карта ляже”, – додає воїн.

За шість років війни “Матрос” засвоїв усі види бойових машин. Бо вступив на службу в якості водія-механіка. “Спершу освоїв багатоцільовий тягач, легкий, броньований, – каже воїн. – Та це був період АТО. На початку воювали навіть на автобусах, КАМАЗах. Використовували все, що котиться. Далі їздив на машині піхоти. Згодом уже працював на водовозі, забезпечуючи водою бійців у бою”.

На службу Роман пішов добровольцем. Спершу волонтерив.

“Багато моїх друзів пішли тоді в АТО, – каже чоловік. – На той час я займався вантажними перевезеннями. Ми забезпечували їх дронами. Транспортом. А далі я зрозумів, що потрібно йти воювати. Бо ж строкову службу відбував на флоті, був матросом. А колишніх матросів, як-то кажуть, не буває. Тому ті знання та навички дуже допомогли мені на війні”.

“Матрос” зізнається, що за шість років не пошкодував, що воює.

“Матрос” зізнається, що за шість років не пошкодував, що воює.

“А хто, як не ми, захищатиме країну, свій дім? – зауважує воїн. – Маю можливість з такими неймовірними фахівцями служити! У нас люди золоті. Приходять хлопці без воєнного досвіду. Та дуже швидко вчаться всьому”.

“Найважче на війні – вже після бою. Коли когось із твоїх побратимів уже нема. Тобі когось не вистачає, – додає, зітхнувши, “Матрос”. – А коли ділите їжу, медикаменти, дозвілля, то стаєте рідними, як по крові. Ми не роботи. Маємо певні емоції. Це коли вже людина взагалі нічого не боїться й нічим не переймається, то придурок. А людині притаманно переживати все це”.

“Знання, розум та сила – запорука перемоги в бою”

– Символ нашого батальйону – вовк, дуже мудра тварина, смілива, – розповідає воїн.

– А ви в бою, як вовк?, – запитую “Матроса”.

– У бою я – вовк, ну можна й так сказати, – посміхається боєць. – Розум та фізична сила мають бути в гармонії. Якщо це все спрацьовує, виграєш. Отож, знання, розум та сила – запорука успіху в бою. Звісно, основне – це також командна робота.

“Війна – це великий жах і страхіття, – каже воїн. – Ми маємо бути на висоті, щоб не допустити захворювання світу, яке називається війною. Ми мусимо зупинити ворога тут і зараз”.

“Сучасний український воїн – сильний витривалий і вміє думати. Ми можемо пишатися нашими військовими, – додає Роман Меленко.

– Ми швидко вчимося. Еволюція зброї пройшла просто на моїх очах. Коли на початку моєї служби дрони були, як мотоблок, то зараз інша річ… освоювати нову зброю нині – це як перейти з кнопкового телефона на смартфон”.

– А який він, сучасний російський солдат? Ймовірно, доводилось стикатися безпосередньо на полі бою? – запитую.

– Без ріг і без хвоста, – віджартовується “Матрос”. – Це такі ж люди. Солдати. Тільки-от мізки в них наче вивернуті в інший бік. Там своя ідеологія. На полі бою ми – вороги. Існують же ж певні правила війни. Тому ми їх дотримуємося”.

“Та впевнений, що не хотів би потрапити в руки ворога, стати полоненим, – зізнається “Матрос”. – Тому в бою ношу з собою в кишені кіндер-сюрприз…. гранату”.

На війні пише книжку

Роман Меленко з побратимом.

“…Ще до початку повномасштабного вторгнення приходить до наших на позиції молодий хлопець. Заходить у бліндаж. Ото старий дід його запитує, хто він і звідки. “Ну, я Максім. Раділся в Маскве, учілся в Пєтєрбургє”. Далі дід його перебиває та й каже: “А помреш на Сході України…”

Це уривок із рукописів Романа Меленка, які він веде на війні. Пише, здебільшого, в комедійному жанрі.

– Гумор допомагає у важких, стресових ситуаціях, – каже воїн. – За шість років написав дуже багато з пережитого. Мрію видати свою книгу.

Ще до війни Роман професійно займався фото- та відеозйомкою.

– Свого часу вступив до університету на кафедру журналістики. Та три роки тому покинув навчання. Через воєнні дії. Не зміг поєднати, – розповідає воїн.

Після крайнього бою Роману знадобилася реабілітація.

“Час реабілітації співпав із початком вступної кампанії. Це ж я приїхав до Чернівців і думаю собі: “То ж Бог мені дав шанс продовжити навчання. Я мушу взяти цю висоту”, – розповідає воїн. – Тому я вступив на кафедру журналістики ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Навчаюся заочно”.

Міцний тил «Матроса»

Основний тил Романа – його дружина, син, брат-близнюк та мама.

– Брат – старший від мене на годину. Відчуває мене, як ніхто. Його нереально обманути чи скривити душею. Все відчуває. І коли погано в бою – також, – з трепетом у голосі каже “Матрос”. – Дружина також у всьому підтримує. Ми підрахували, що за ці шість років лише дев’ять місяців були разом. Вона хоче, щоб ця війна скоріше закінчилася. Щоб я вже нікуди не їхав. Але ми мусимо вистояти задля незалежності, процвітання України. Після перемоги в нашій країні має зникнути корупція. А наші діти будуть щасливими.

“Моя підтримка – родина, – зауважує “Матрос”. – А оберіг – у серці. Це віра в Бога та любов. Останнім часом більше почав вірити в Бога, молитися. А ще вірю в гармонію, коли любов та добро, дароване іншим, повертаються в твоє життя сторицею”.

“Вважаю, що ми вже перемогли, – додає воїн. – Українці об’єдналися. Ми працюємо командою на результат. Ми вже переможці, бо на своїй землі. Захищаємо свої родини та свій дім”.

Марина КОРПАН, спеціально для БукІнфо (с)
Фото авторки та надані Романом Меленком

Категорія: Новини
Сторожинець.info
МЕНЮ

КОНТАКТИ