Святкуємо, щоб волонтерити: у День міста всі заходи – для збору коштів на ЗСУ та підтримки переселенців

Найкращий подарунок – кримський міст, краще святкування – допомога ЗСУ. Всі розмови у чернівчан та гостей – про війну, єдине побажання – перемога та мир. Кореспондентка БукІнфо відчула атмосферу святкових Чернівців, в рік, коли в країні йде війна…

“Не можу насолодитися тишею після обстрілів…”

На вулицях не людно. Зі сторони Кобилянської лунає “Край, мій рідний край” у виконанні вуличних музикантів. Виставку робіт на патріотичну тематику розгорнули працівники художнього музею. Око милують роботи дітей-художників. На полотнах – Чернівці, українська природа, солдати ЗСУ.

Хлопчик-непосида намагається пробратися попри виставку до кованого велосипеда. Бабуся у вишиванці наздоганяє хлопчика, показуючи йому картину з зображенням колосків та блакитного неба. Жінку звуть Ярослава. Приїхала з Ізюму. Була в окупації.

– Не можу насолодитися тишею, що панує навколо, – щиро посміхаючись, каже жінка. – Постійне відчуття, що звідкись може “бахнути”.

Тут родина – проїздом. Бо ж приїхали на весілля до внука, який одружується з чернівчанкою.

“Святкувати треба, цінувати кожен день спокою та тиші. Радіти життю треба, відволікатися, – зауважує пані Ярослава. – Та в Чернівцях – усе в міру. Гучних гулянок немає. Це дуже доречно в цей час”.

Неподалік на одній з лавиць розмістила свої малюнки художниця зі Слов’янська пані Тетяна. В Чернівцях живе сама. Бо на війні вбили брата та найкращу подругу. На всіх картинах – котики.

– Через котиків показую чернівчанам свою любов та вдячність, дякую за подароване тепло, – каже Тетяна. – Тут живуть дуже добрі та щирі люди. Як же мені в Чернівцях допомогли… Малюю оці картини й забуваю про свій біль. Про горе, якого завдала війна. Вона ж забрала в мене найрідніших. А ще з продажу картин заробляю на життя.

Неподалік на лазерній арфі виграє малолітній хлопчик. Згодом, зніяковівши, підбігає до родичів, що сидять неподалік на лавиці.

Тут – його мама, бабуся, а також тітка. Жінки приїхали з Бахмута, що на Донеччині. Завітали в Чернівці на кілька днів до ще однієї родички. Планують повертатися назад, хоча вдома й лячно та небезпечно.

“Скільки ми знайомих поховали, скільки надій та мрій, – зітхають жінки. – Ми приїхали подивитися на місто. Відпочити від постійних вибухів та небезпеки. Ці сирени, по п’ять-шість разів на день, просто зводять з розуму. А тут добре. Тут також вдома. Бо надзвичайні люди – щирі та привітні”.

“З такими людьми, як наші, перемога вже не за горами
і навіть уже не за кримським мостом”

Натомість корінні чернівчани – іншої думки. Свята ніхто не хоче. А святкові заходи влаштовують задля збору коштів на допомогу армії.

“Світає… Міст гарно палає. Соловейко у Криму наших хлопців зустрічає”. Плакат з такими словами створили чернівецькі підлітки зранку. На емоціях. Від радості. Це члени місцевого підліткового клубу. В День міста хлопці й дівчата вирішили допомогти ЗСУ. Вони напекли тістечок, принесли улюблені книги, наплели патріотичних прикрас із бісеру. Вилучені від продажу кошти передадуть у Фонд Сергія Притули або ж допомагатимуть окремій бригаді.

– Наші підлітки – це не майбутнє України, це вже зараз – Україна, – каже Андрій Воробець, лідер підліткового клубу. – Ми зібралися напередодні та вирішили, що маємо якось допомогти нашим захисникам. Тому такий продаж зорганізували на День міста. Тістечка пекли й дівчата, й хлопці. Всі дуже відповідально поставилися до завдання.

Навколо виробів підлітків – справжній фурор. У скриньці – все більше купюр.

“Бачу, сьогодні ми розпродамо все, – зауважує Андрій Воробець. – Цю націю не перемогти. Її можна бити, але перемогти неможливо. Ми рухаємося в правильному напрямку. З такими людьми перемога вже не за горами і навіть уже не за мостом (сміється, – авт.)”.

Натомість чернівецькі школярі виготовили справжній подарунок рідному місту. Нині в Чернівцях буде свій Патрон, щоправда, механічний. Зі звичайного паперу вихованці гуртка радіоконструювання виготовили песика, що гавкає та рухається.

“Залишається лише розфарбувати нашого Патрона”, – каже Максим Козак, керівник гуртка радіоконструювання міського центру юних техніків.

Майстер-класи для дітей чернівчан, а зокрема, й переселенців, проводять вчителі позашкільних закладів освіти. У День міста чернівецькі вчителі вирішили допомогти дітям відірватися від смартфонів та познайомили з роботою своїх гуртків.

“Доню, та ж спробуй розмалювати пряника. Поглянь, і фарби яскраві які”, – вмовляє донечку спробувати себе в образотворчому мистецтві гостя з Миколаєва.

Дівчинка пручається та соромиться.

“Я тобі куплю морозиво”, – вмовляє мати.

“О, за морозиво я б обов’язково спробувала”, – заохочує дитину Світлана Горобчук, керівник гуртка міського екологічного центру.

Дівчинка погоджується й поки вибирає фарби, пані Світлана розповідає: “Нам потрібно зацікавити дітей, показати, як навіть з підручних матеріалів зробити красу. Навчання ми поєднуємо з волонтерством. Хто з батьків хоче, кидає до скриньки кошти. Згодом ми передамо ці гроші на ЗСУ”.


“Настрій – не святковий, та мусимо відволікатися”

Сергій, чернівчанин:

– Заходи до Дня міста – обмежені. Вважаємо, це справедливо, вірно і правильно. Не може ж хтось сидіти в окопах, а ми тут гулятимемо.

Наталія Батіг, чернівчанка:

– Святкувати доречно, та негучно. Тим паче, маємо подарунок маленькому місту від великого моста. Сьогодні чернівчани вітають одні одних. Та розмови лише про війну та про те, як допомогти, як наблизити нашу перемогу. Та хоч якісь святкування потрібні, щоб відволіктися. Бо заходити в депресію легше, як з неї виходити. Кажу це, як лікар-психіатр.

Ірина та Юрій, харків’яни:

– А хіба сьогодні День міста? Все дуже скромно, що й не подумали би. Проте в міру святкувати треба, щоби відволіктися. Звісно, й долучитися до заходів, що передбачають збір коштів на армію.

Марина КОРПАН, журналістка
Спеціально для БукІнфо (с)
Світлини авторки

Категорія: Новини
Сторожинець.info
МЕНЮ

КОНТАКТИ