Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН). Реєстрація податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п’ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання, але не пізніше 180 календарних днів від дати їх складання.
Згідно з пунктом 35 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового Кодексу України, при порушенні термінів реєстрації в ЄРПН податкових накладних/ розрахунків коригування, складених до 1 жовтня 2015 року, не застосовуються штрафні санкції, визначені пунктом 1201.1 статті 1201 розділу ІІ Кодексу.
З 1 жовтня 2015 штрафи за порушення платниками податку термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН, застосовуватимуться у таких розмірах:
- 10 відсотків від суми ПДВ, зазначеної в податкових накладних/розрахунках коригування, – у разі порушення терміну реєстрації від 1 до 15 календарних днів;
- 20 відсотків від суми ПДВ, зазначеної в податкових накладних/розрахунках коригування, – у разі порушення терміну реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
- 30 відсотків від суми ПДВ, зазначеної в податкових накладних/розрахунках коригування, – у разі порушення терміну реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
- 40 відсотків від суми ПДВ, зазначеної в податкових накладних/розрахунках коригування, – у разі порушення терміну реєстрації на 61 і більше календарних днів;
- 50 відсотків від суми ПДВ, зазначеної в податкових накладних/розрахунках коригування, – у разі порушення терміну реєстрації постачальником протягом 180 календарних днів та втратою права покупця на формування податкового кредиту.
Пенсія за вислугу років – чи має право підприємець не сплачувати єдиний соціальний внесок
Фахівці Головного управління ДФС у Чернівецькій області повідомляють що відповідно до п. 4 частини першої ст. 4 Закону від 08 липня 2010 року N 2464 “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” платниками єдиного внеску є фізичні особи – підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Для фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 частини першої ст. 7 Закону N 2464).
Однак зазначені платники звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (частина четверта ст. 4 Закону N 2464).
Таким чином, зазначеною нормою визначено дві умови звільнення платника від сплати єдиного внеску: наявність у особи статусу пенсіонера за віком або інваліда та факт отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. Тобто критерієм звільнення від сплати єдиного внеску разом із фактором отримання пенсії, у тому числі пенсії за віком на пільгових умовах, є наявність у особи, яка обрала спрощену систему оподаткування, статусу пенсіонера за віком, що встановлюється за відповідністю всім умовам, визначеним законом, зокрема досягнення певного віку, після якого вона має право на призначення відповідної пенсії.
Враховуючи викладене, фізичні особи – підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону від 09 квітня 1992 року N 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, не є пенсіонерами за віком і повинні нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальних підставах.
Дане роз’яснення викладено в листі ДФС України від 01.09.2015 р. N 8285/З/99-99-17-03-03-14
Оподаткування сум коштів, отриманих громадською неприбутковою організацією від надання в оренду приміщень
Відповідно до пп. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:
утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб;
установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення);
внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.
Обов’язковою умовою для неприбуткових організацій є використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами (пп. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).
Отже, сума коштів, отримана громадською неприбутковою організацією від надання в оренду приміщень, не є об’єктом оподаткування податком на прибуток за умови, що такі кошти спрямовуються на ведення її статутної діяльності.
Встановлення контролюючим органом відповідно до норм Податкового Кодексу України факту використання неприбутковою організацією доходів (прибутків) для цілей інших, ніж передбачені установчими документами, є підставою для виключення такої організації з Реєстру неприбуткових установ та організацій і нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств, штрафних санкцій і пені відповідно до норм Кодексу. Податкові зобов’язання, штрафні санкції і пеня нараховуються, починаючи з першого числа місяця, в якому вчинено таке порушення (пп. 133.4.4 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).
Більш детальне розяснення з даного питання викладене в листі ДФС України від 22.09.2015 р. N 20075/6/99-95-42-03-15.
Набрали чинності зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон
Фахівці Головного управління ДФС у Чернівецькій області повіомили що 11 вересня 2015 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 04.08.2015 р. №694, яким затверджено зміни Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон. Наказ було оприлюднено в «Офіційному віснику України».
Відповідно до змін, Додаток до Інструкції яким затверджено журнал реєстрації відряджень виключено. Тобто скасовано вимогу щодо реєстрації працівників, які вибувають у відрядження у Журналі реєстрації відряджень
Згідно з встановленими Інструкцією правилами, днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження – день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника.
Новації, внесені до Інструкції передбачають, що якщо дата на транспортному квитку не збігається з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження, з дозволу керівника підприємства береться до уваги затримка у відрядженні на вихідні або святкові й неробочі дні у разі, якщо строк перебування працівника поза місцем його постійної роботи не перевищуватиме строку відрядження, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011р. № 98. За ці дні працівникові не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати (крім витрат на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи).
