Урочисте відкриття меморіальної дошки загиблому кіборгу, Герою Володимиру Бузенку відбудеться 1 вересня 2016 року у Великокучурівській ЗОШ І-ІІІ ступеня після того, як у школі пролунає перший дзвінок. Про це нам повідомив голова Великокучурівської об’єднаної територіальної громади Василь Тодеренчук.
У цій школі Володимир навчався… Тут буде увіковічнено пам’ять про подвиг героїчного захисника України…
Пам’ятна дошка виготовлена з граніту. На ній зображено фото Володимира – він дивиться на нас своїми світлими очима, немов живий… Під світлиною підпис: “Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі…”. На дошці – напис: “У цій школі навчався Бузенко Володимир Петрович. 28.07.1988-20.01.2015 р. Наш Герой-земляк, який поліг смертю хоробрих, виконуючи військовий обов’язок по захисту цілісності України і вічно житиме в наших серцях. Слава Герою!”.
Пам’ятну дошку Герою Володимиру Бузенку громаді села подарував депутат Сторожинецької міської ради, підприємець Роман Чоботар.
А напередодні Дня Незалежності під стінами Великокучурівської школи встановили великий банер з фотографією Володі. На синьо-жовтому фоні з колосками пшениці напис великими літерами: “Слава та шана Герою! 26 років, кіборг, позивний “Італьянець”. Віддав життя за незалежність України! Буковина пам’ятає Тебе, Володимире!”.
Володимир служив у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади – 3-й батальйон, 7-ма рота. Вова був кулеметником, мав позивний “Італьянець”. Пізніше його перевели до 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади.
26-річний Володимир Бузенко загинув 20 січня 2015 року під час масованого обстрілу російськими бойовиками, обороняючи Донецький аеропорт. Тривалий час Володя вважався зниклим безвісти, відтак майже рік Героя не могли поховати, двічі проводили експертизу ДНК. Поховали Героя Володимира Бузенка 1 грудня 2015 року у його рідному селі.
Родина, побратими та односельчани вважають, що Володимиру Бузенку має бути присуджено звання Герой України посмертно. Адже, як розповідали побратими кіборга, Володимир врятував командира своєї роти Віталія Любенка – буквально на руках виніс його з-під обстрілів. А кілька років тому, ще до війни, Володя врятував бабусю, яка жила по сусідству – виніс її на руках з палаючого будинку.
Слава Герою! Тобі, Володимире, слава! Герої не вмирають!
Галина Єреміца