Понеділок, Травень 20
PapaKarlo - вироби з дерева

“Промінь сонячний у душі”

 Самійло Слюсарчук

38 років голос Самійла Миколайовича Слюсарчука чув щоранку весь Сторожинецький район. Але Самійло Миколайович відомий не тільки як диктор на радіомовленні, а й як талановитий поет, який випустив 16 збірок своїх творів. Ми попросили розповісти про його творчість:

“Почав поетичну пробу в 1955 році, коли я був в 8 класі. Ми пробували писати – я, Василь Запорожан, Омелян Столяр, з яким ми три роки сиділи за одною партою.

Сам перший вірш був щось такого типа партійного. Скеровувала наші поетичні проби вчителька української мови і літератури Аврора Павлівна Приходько. І ми ніби то з Столяром більше змагалися у такому поетичному дебюті. Ну потім звичайно воно пригасло, в зв’язку з тим що в 1957 році я пішов до армії, служив аж під Японією, на острові Сахаліні. На кілька років поетична робота нібито пригасла.

Після армії було навчання в Чернівецькому національному університеті на філологічному факультеті. Там більш такого широкого масштабу була творчість, тому що там вже більше наших студентів змагалися у поетичній роботі. Всі хто пробував поетичне слово дебютували в університетській студентській газеті.

Самійло Слюсарчук

Після того, як університет закінчив, уже робота продовжилася, так би мовити, на журналістській стежині, де я якраз працював на районному радіомовленні – редактором Сторожинецького районного радіомовлення. Один єдиний який працював на районному радіомовленні 38 років – з 1967 по 2005 рік. Досить шмат великий такий життєвий. Було що згадати, було про що описати тощо. Я спеціально цікавився серед своїх колег журналістів-радійців і не знайшов такого, хто би мав більше 30 років роботи на районному радіомовленні.

Тоді вже наплила думка – а чого б не видати те, що написано було? І ось перша книжечка була яка я видав – це «Сповідь» (1997 рік) – це був перший метелик, досить таки зачіплюючий душу:

Струмує миті в чистий світлій днині
Немов народжує небачену красу
А я іду до літа, наче в казку синю
І з нього в серці музику несу

Самійло Слюсарчук

Я настрій ліричний мав, тому і в більшості пішло по ліричній лінії. Ну і згодом появилися інші збірки – ось наприклад «На струнах серця» непогана збірочка. Також в основному ліричного напрямку. Я вважаю, що вона була продовженням того настрою:

Перетерплю усе, що судилося в долі,
Бо багато чого перейшло за літа.
Були кривди, слова і душевного болю
Я відчув у судьбі, хоч і скніти не став.

У буденнім моїм назбиралось немало
Усіляких незгод, перепон на шляху
Ще з далеких тих днів, що з дитинства зостались,
Зготувавши мені веремію лиху.

Ще були збірки «Іду до вас люди» (2005 рік), «Вічний неспокій» (2006 рік), «Солдати нашої пам’яті». Навіть пробував таку би мовити сатирично-ліричного напрямку. З’явилися дві збірки «Сміховинки з веселої скриньки», де були також вірші сатири і гумору. Я думаю, що вони знайшла якийсь відгук у читачів нашого краю. Ну і «Промінь сонячний в душі» – це такого формату більшого книжечка:

Жити в Україні

Про неї стільки сказано вже нами,
Кінця словам давно вже не стає.
Велику книгу викладу словами –
Вже місць не буде, а вони все є.

Вони не просто збиті для вподоби,
Безмірний простір – не знайти кінця,
Тепло любові, що не знає проби, –
Усмішка йде у кожного з лиця.

А в цім уже найсвітле що є нині,
Що в наших душах стигне за літа
Найбільша гордість – жити в Україні –
У кожнім щирім серці зацвіла.

Такого більш реального характеру ці вже вірші. Цікава, думаю що і для читачів була збірка «Мереживо прожитих літ». У ній зібрані більшість віршів із попередніх малих збірочок – як я іх називав «вірші-метелики».

Самійло Слюсарчук

“Мереживо прожитих літ” – це вже великого формату книжка. Дорога для мене такого ж великого формату – «Чисте світло сподівань». Це остання збірочка, яка випущена буквально недавно – 2011 рік. Чисте світло сподівань. У ній викладено все те, чим болить душа, що турбує не тільки мене, а й багатьох наших читачів, багатьох наших краян:

Люблю усе, що є навколо мене:
І ліс, і поле, небо і луги,
Широкий лан озимини зелений –
Такий мені до серця дорогий

І не тому що ще чогось немає,
І не тому, що зір мій постарів.
Тому, що все у лоні мого краю
Де я давно життя своє зустрів.

Кожен вірш вимучений серцем, із душі витягнутий. Остання  збірка «Чисте світло сподівань», так би мовити, підсумовує весь отой заряд енергії поетичний, який тривав усі ці роки, починаючи із шкільної лави. Я знаю що всі збірки знайшли якийсь відгук у серцях самих читачів.

Самійло Слюсарчук

І он скільки я уже зустрічаю своїх читачів, вони мене питають – а чого ви більше не випускаєте? Я кажу, що всьому є час, тому що там зібралося у мене ціла тумбочка начерків, які обов’язково будуть майбутніми віршами, майбутніми книжечками.

Самійло Слюсарчук

Дорога мені книжка «Солдати нашої пам’яті». Вона спонукала мене тим, що тут розповідь про людей, які воювали у минулій війні. Багато з них віддали своє життя. І найбільше вона мені дорога і тим, що у ній розповідь про Михайла Андрійовича Каспрова, якому 70 років тому випала честь взяти участь у Параді Перемоги у Москві у 1945 році. І якраз він і склав основу цій книжечці:

У сивім погляді задума чоловіча.
Про що вона? Яка напруга б’є?
Що ятрить рани, дивиться у вічі
І на мить йому спокою надає.

Невже назад вертаються розкуті,
Ті дні його далекі з давнини.
Чи може час всіма вже призабутий?
Про все нагадують на грудях ордени.

Усе оце в сукупності узяте
Зійшлось в його засумлених очах.
Скресають в мозку дні оті і дати
І дух його, що в тілі не зачах.

Ось така вона була розповідь коротка у такій тонесенькій книжечці. Але вона болить мені тут, віддалося на серці.

Самійло Слюсарчук

Коли бачиш, що твориться уже у світі, воно все також турбує. Турбує через те, що болить те. Що люди, з якими українці разом боролися проти фашизму, зараз ідуть проти українців. Це ніяк не вкладається в душу багатьох наших краян. Не вкладається в пам’яті, у свідомості, що так можуть творити брати.. Це ж фактично слов’яни – українці слов’яни, росіяни слов’яни. І тут нараз – гинуть наші українські хлопці. І хотілося б вірити, що ще все таки може… по російськи це звучить «Может образумятся», може подумають, що це заважає зараз творити прекрасне у нашому світлому світі. І дуже хотілося, щоб дійшло до доброго серця те, що ще лишилося хороше в нашому житті.

Приєно, що підтримують у цій поетичній роботі і районне керівництво, які підтримують те, що твориться у моїй душі, поетичну стежину. І допомагають навіть – Рада ветеранів допомагає фінансами. Адже книжечку видати зараз не дуже легко. Якщо треба то даєш свої фінанси. Але все таки допомога йде. Допомога йде від керівників району, від Ради Інвалідів. Їм варто подякувати за все те, що вони зробили і що вони роблять для мене.

Самійло Слюсарчук

Буду дуже радий, якщо оце слово моє дійде до серця читачів, до серця наших краян, наших Сторожинчан і всі хто зараз живе в нашому прекрасному, неповторному краї – Сторожинеччині.

Магазин Штіль