Є таке в житті випробовування – бути батьком школярика. Вести його в перший клас, спостерігати першим крокам в освоєнні шкільної програми. Бути вдячному першій вчительці, за її терпіння, за ласку, за професійну майстерність, за вимогливість, які з часом приносять свої плоди. Радіти разом з дитиною першим успіхам та здобутим оцінкам. Відчувати, що не тільки ти виховуєш, але і сам змінюєшся разом з дитиною.
Підбадьорювати, коли переживає за погану оцінку, та не давати підноситись, коли занадто тішиться з гарних оцінок. Проводити вечори за виконанням домашніх завдань та вихідні разом в розвагах.
Але як тривожно і боляче дуже часто чути від дитини фразу:”Я НЕНАВИДЖУ ЦЮ АНГЛІЙСЬКУ!”. Тривожно, бо розумієш, що від цієї отриманої відрази нелегко позбутись, що вона може стати суттєвою перешкодою при вивченні мови. І боляче, бо твоя дитина стала жертвою чиєїсь некомпетентності та невігластва.
Ось уже кілька років з плачем, з істериками, з криком та риданням проходить у нас робота над домашнім завданням з англійської мови.
Тому що у нас знову 30-40 нових слів вивчити і написати.
Тому що у нас знову погана оцінка за диктант.
Тому що погані оцінки – у нас це психологічна проблема.
Тому що звичайна дитина, не може подолати висоти, які перед нею ставить педагог.
Тому, що не кожна доросла вмотивована людина в змозі справитись з таким темпом отримання нової інформації.
Таке враження, що наша вчителька відірвалась та втратила зв’язок з Землею і живе в інших світах, і там вчить мову з дітьми мешканців планети Альфа-Центавра.
В приватних розмовах з іншими вчителями, у яких досвід багато більший, коли чують про такий навчальний процес, у них округлюються очі та мова наповнюється стійким нецензурними фразеологізмами.
Тому хочу подякувати нашій вчительці з англійської мови, за її високу фахову майстерність та здобутки, які вона вже досягла на педагогічній ниві.
Та хотів би почути від інших батьків поради, як діяти в цьому випадку? Ідеалізацією здібностей та максимізацією вимог до дитини не хворію. Що таке “діти не відповідають за свої батьків“, і яке це працює в школі, відчув на власній шкурі кілька десятків років назад.
Батько звичайного школярика Сторожинецької гімназії, який ще на розучився радіти життю та тішити свою родину.
