27 липня минає 40 днів з дня смерті справжньої, щирої Людини та відданого патріота нашої країни Одарки Юріївни (Теодори Георгіївни) Антемюк.
Багато людей знало її як голову Сторожинецького районного товариства політв’язнів і репресованих, невтомну і дієву громадську активістку, небайдужу особистість.
Жодне національне і державне свято, жодна пам’ятна дата і жоден із важливих днів у житті України не відбувалися і не відбулися б без покровительства і самовідданої турботи Одарки Юріївни.
Як це часто буває, ми бачимо людину у її професійній чи громадській діяльності і зовсім не знаємо про життєвий шлях, сповнений всього людського – щастя і радості, смутку і болю, поразок і перемог.
21 листопада 1930 року на Південній Буковині у селі Поєнь-Солка в сім’ї парафіяльного священника і вчительки народилася донечка Одарка (молодша дитина в сім’ї, старшим на рік був брат Тарас).
Невдовзі після народження донечки, у зв’язку із служінням батька, родина переїжджає до села Яблуниця Путильського району.
З братом Тарасом
З мамою і братом
Коли Одарці виповнилося 12 років, сім’я перебирається до Львова, де дівчинка навчається у гімназії і долучається до НСОУ «Пласт».
Недовгим було безтурботне дитинство. Через два роки перебування у Львові родину Одарки переправляють до Німеччини як полонених працівників.
Життя у загальних бараках, злиденне харчування у казармах, щоденна праця по 12 і більше годин без поправки на вік і стать дитини. Та все ж були теплі спогади – сім’я була разом. Виховання і турбота батьків, підтримка старшого братика і інших українців, які там у неволі трималися один одного, допомагали і мали велику надію на повернення до України.
З родиною у Німеччині
Українська спільнота в німецькому таборі
У 1945 році звільнена родина потрапляє до міста Сторожинець. Батько править службу у церкві святого Юрія (нині Свято-Георгіївська церква), а Одарка продовжує навчання у школі (зараз ЗОШ №1). Віддається навчанню повністю і закінчує школу на відмінно, а ще заходить двох вірних подруг.
Одарка з подругами Вірою та Сонею
Закінчивши школу, дівчина вступає до ЧДУ на природничо-географічний факультет. Окрім навчання, співає у студентському у хорі.
Після завершення навчання направляється на роботу вчителем у школі село Шепіт Вижницького району, але невдовзі змушена залишити улюблену роботу на 5 років і присвятити себе догляду за хворою мамою. Довгі роки триває боротьба з хворобою, але невблаганна смерть забирає найріднішу людину.
З родиною
Одарка влаштовується на нову роботу у школі селі Карапчів і знайомиться там з майбутнім чоловіком, фельдшером за фахом Теоктистом Онуфрійовичем Антемюком.
Вони стали спорідненими душами, адже Теоктист також зазнав лиха репресій – 5 років ув’язнення по політичній статті. Одарка продовжує заочне навчання на географічному факультеті у м. Сімферополь.
Під час навчання у Сімферополі
Разом з учнями
Одарка – учасниця хору
У 1968 році у пари народжується дочка Оксана. В 1971 році молода сім’я повертається до Сторожинця. Знайти роботу важко. Дається взнаки минуле чоловіка і батько – діючий парафіяльний священник.
З батьками
Та все ж активний пошук і небайдужі люди допомагають влаштуватись вчителькою у вечірню школу (нині ЗОШ №1).
Невтомна праця і особисті якості допомагають Одарці Юріївні стати директором вечірньої школи. В 1985 році вона йде на пенсію з посади директора та ще два роки працює завучем у школі. Але сім’я залишається на першому місці і остаточно вийшовши на пенсію присвячує себе догляду за двома онуками.
Праця у вечірній школі
З випускниками
Активна громадська позиція Одарки Юріївни зумовлена вихованням батька, який змалечку прищепив доньці любов до рідної землі і віру у світле майбутнє України.
Попри високий ризик і смертельну небезпеку бути вірним своїм ідеалам, боротися, захищати і боронити, попри те, що в житті не наживеш статків, в професійному житті завжди будуть проблеми, а більшість вважатиме людиною не від світу цього…
Організація Українських Націоналістів (б), Конгрес Українських Націоналістів, Народний Рух України, Просвіта, НСОУ «Пласт», Чернівецьке обласне і Сторожинецьке районне Товариство політв’язнів і репресованих – неповний перелік організацій, в діяльність яких на теренах Буковини і України Одарка Юріївна внесла значну лепту.
Політв’язні, репресовані, вояки і зв’язкові УПА Сторожинецького району і Чернівецької області залишились без другої матінки, котра дбала, оберігала і опікувалась як рідними дітьми.
Виборений пам’ятний знак жертвам репресій і політичним в’язням на сторожинецькому кладовищі, вистражданий і виборений пам’ятник «Борцям за волю України», пам’ятні споруди по селах району і області, національні і державні свята, панахиди, молебні, пам’ятні дні, свята – чи було б це досягнуто та чи проводились би на рівні міста і району такі заходи?
На зустрічі УНА-УНСО у Києві
Отець Іван Гопко на прощальному молебні зазначив – Одарка Юріївна багато кому “сиділа в печінках”, не давала спокійно жити та увесь час прагнула і хотіла більшого і більшого… не для себе, а для рідного містечка і України.
Зустріч з дітьми
На Пластовій присязі
Остання з розробок Одарки Юріївни до свята Покрови
Насправді, вона будила інертне і заспане місто Сторожинець, нагадуючи його жителям про те, що вони українці, про жертви їхніх батьків і дідів, про любов до Батьківщини.
Такою вона була до останнього дня. З нею пішла ціла епоха… Спочивай у мирі раба Божа і справжня дочка України Одарко. Нам Тебе не вистачатиме.
Рідні, друзі та близькі
