Це – крісло голови РДА. І я не сів в нього жодного разу.
Чому? Якоїсь чіткої і однозначної відповіді на це питання я не маю. Це моє чисто внутрішнє відчуття. Не хотів.
Характер у мене такий – я не люблю бути таким класичним “начальником”. А шкіряне крісло за столом-аеродромом для мене є символом “старої” системи.
Так вийшло, що я на посаді голови РДА без карантину був лише декілька днів. Далі почався цей шторм і розсідатися “в кріслі” не було часу.
Тактика була інша – об’єднати навколо себе, навколо РДА, як структури, найбільше людей, які можуть вирішувати проблеми.Хоча мені багато чого не подобалося, я вирішив _тягнути_, а не _штовхати_. Тягнути за собою, показувати власним прикладом, як зробити.
Потрібні були швидкі рішення і я вмів їх координувати. Чи не вперше за останні роки у мене в кабінеті предметно говорили всі голови громад району. Ми вперше зробили координацію всіх зусиль, щоб проблемні питання можна було обговорювати та вирішувати швидко.
Ми пропрацьовували варіанти розвитку подій в районі, взаємодію служб під час різних сценаріїв поширення коронавірусу.
Ми, а не я особисто, об’єднали волонтерів, які забезпечували засобами захисту лікарів та служби району. Ми домовлялися з благодійними фондами та різними організаціями про підтримку.
Ми перші зробили систему обліку сімей та людей у СЖО. З усіма їх потребами. Ми долучили до цієї роботи всі старостати і сільські ради.
Ми зробили систему обліку людей на самоізоляції задовго до того, ніж з’явилася “Дій. Вдома”. Ми підключили до неї сімейних лікарів, працівників сільрад і старостатів, поліцейських.
Ми займалися забезпеченням функціонування місць обсервації. Разом з лікарями і волонтерами ми шукали засоби захисту, перевертали Інтернет в пошуках контактів фабрик, домовлялися з підприємцями про допомогу.
Ми старалися донести всіма можливими способами про небезпеку поширення COVID-19. Такі жовті плакати, які з’явилися першими, і які ви бачили магазинами – це наша робота. Наші макети, наш друк.
Разом з волонтерами ми малювали круги на асфальті/бруківці біля адмінприміщень для дотримання соціальної дистанції, проводили акції по поширенню масок та дезінфекторів серед населення.
Ми без пафосу, швидко та чітко формували та роздавали в районі продуктові набори, тому що ми знали, кому вони потрібні. Біля 10 тон харчів отримали ті люди, які найбільше їх потребували.
Сповіщення з гучномовців, які ви чули вулицями – це була наша ідея. На неї відгукнувся тоді голова Чудейської громади та мій зам, мої знайомі організували запис, а поліція та ДСНС транслювали його. Потім підхопили це майже по всій Україні.
Перший штраф в Україні за порушення правил карантину виписали сторожинецькі поліцейські. Ми зробили для цього все необхідне нормативне підґрунтя.
Поливання вулиць дезрозчином в Сторожинці та населених пунктах району – це наша ініціатива, яку підтримала міська рада та сільські ради. Це заспокоїло людей у той важкий період на початку літа. Ми перші в області отримали та привезли в район тести на коронавірус ще до того, як їх отримала ОКЛ.
Ми майже насильно “позичили” в сусідньому районі/громаді два оксигенатора у той момент, коли ліжка в лікарні були заповнені на 99% і привезли їх лікарям посеред ночі.
Це паралельно з тим, що ми проводили ремонти в школах та ДНЗ Верхніх і Нижніх Петрівців, Буденця, Михальчі, Спаської, Дубового, Глибочка. Ми перші в районі зробили протипожежну обробку дахів та встановили пожежну сигналізацію.
Ми займалися супроводом робіт по берегоукріпленню у Нижніх Петрівцях, по руслорегулюванню у Панці і Комарівцях.
Розуміючи, що є системна проблема з взаємодією жителів громад з їх керівництвом, окреслили ідею, розробили концепцію та ТЗ і таки впровадили в життя систему “Розумна громада”. Люди не мають ходити кабінетами “просячи”. Люди повинні отримати швидке вирішення своїх проблем, а також швидко знайти інформацію, яка стосується місцевого самоврядування чи отримати сповіщення про якісь екстрені події.
Ми розробили та розписали унікальну для України концепцію енергомоніторингу – програмно/апаратний комплекс, який зможе у автоматичному режимі давати для аналізу мерії десятки параметрів кожної будівлі, яка утримується бюджетним коштом. Ми повинні знати, куди йдуть кошти платників податків.
Ми зробили “Координаційну групу” у Вайбері, де зібрали всіх лідерів громадської думки району – вчителів, вихователів, бібліотекарів, працівників культури, – щоб щодня їх інформувати про стан захворюваності на коронавірус саме у Сторожинецькому районі.
Коли перший спалах COVID-19 вдарив по Великокучурівській громаді і потрібно було провести її блокування – ми допомогли, ми дуже оперативно знайшли всі необхідні матеріали та техніку, забезпечили їх доставку та розміщення. Ми самотужки тримали блок-пост на Глибочку, відпрацювали на ньому всі питання по взаємодії.
Разом з керівниками громад ми організували підвезення шкільними автобусами медиків до місця роботи, дезінфекцію транспорту і його безперебійну роботу.
Ми запустили флеш-моб #сиджувдомачелендж. Ми переживали і всіма доступними способами заохочували людей до соціального дистанціювання.
Ми перші в районі перерахували свій одноденний заробіток на потреби Сторожинецької ЦРЛ. Потім цю ініціативу підтримала чи не кожна установа.
Разом з волонтерами ми знайшли та замовили перші в районі санітарні мішки… Це було неприємно, але необхідно. Ми стали ініціаторами зменшення податків для підприємців, які мали вимушений простій через карантин. Деякі громади району дослухалися.
Ми шукали виходу з складної економічної ситуації, ми проводили зустрічі з підприємцями, ми консультувалися щодо диспетчерської служби, служби доставки та довідкового бюро в районі.
Я один за одним розрулював народні шторми – з підприємцями критого та промислового ринків, з підприємцями продуктового ринку, з батьками учнів. Свідомо йшов на це, жодного разу не ховався від людей, інколи отримуючи “ганьба” в лице.
Чому? Тому що з людьми потрібно говорити. Тому що у більшості своїй весь негатив від незнання та відсутності перспективи. Людей завжди потрібно чути.
Ми раділи кожному апарату ШВЛ, який став у стрій, і переживали, коли до нас не могла добратися партія оксигенаторів. Ми жодного разу не затримали жодного підпису чи платежу для медиків.
Паралельно з тим було розуміння, що карантин – це надовго, і людям потрібна робота. Ми прийшли до інвесторів, які реконструюють колишній завод фільтрів з одним простим питанням – “Чому ви ще не працюєте?”. Отримавши відповідь, зробили все, щоб жодних перепон з боку держави на їх шляху не залишилося. Ми не затягували, не чекали якоїсь “вигоди”. Все було максимально швидко.
Точно з таким же питанням звернулися до власників цегельного і дуже зараз надіюся на зустріч і конструктивну предметну розмову. За підтримки наших колег з Новоселиці отримали сюрприз – туманоутворюючу дезінфікуючу рамку для ЦРЛ. Лікарі нею активно користувалися, коли була гостра необхідність.
Разом з лікарями ділили радість отримання величезної партії гуманітарної допомоги, включаючи тисячі костюмів та рентген-апарат.
Ми знайшли можливість взяти майже за втричі меншу ціну засоби індивідуального захисту, дезінфекції та гігієни для сімей, які виховують дітей з особливими потребами.
Після того, як мерія провела ремонт залу дзю-до по Федьковича, ми знайшли підприємців, які закупили для молодих спортсменів спортивний інвентар.
Ми всіма силами допомагали Красноїльську в ідеї повернення протитуберкульозного санаторію у власність громади. Ми знайшли тих, хто зробив їм попередній проект реконструкції, проводили зустрічі та консультації.
Ми хотіли повернення у власність Сторожинецької громади комплексу “Перлина Гір” у Банилові-Підгірному.
Ми організували буквально рятувальну операцію, коли під час повені була небезпека сильного пошкодження моста на Р-62 в районі Михальчі. Завдяки спільним зусиллям рятувальників та лісівників лиха вдалося уникнути, але частина дороги таки обвалилася. Ми взаємодіяли з Службою автодоріг області, щоб ремонтні роботи не затримувалися і зараз наслідки майже ліквідовані.
Ми допомагали актувати збитки від повені у Михальчі та Великокучурівській громаді. Ми забезпечили майже миттєву виплату компенсацій постраждалим від стихії. Ми координували благодійні та волонтерські організації, які привозили допомогу постраждалим.
Разом з районною радою та активістами ми билися як леви, щоб утримати центр укрупненого району у Сторожинці. Я їздив у сусідні райони і переконував їх приєднатися до нас. На жаль, з нами ніхто не захотів об’єднуватися, а десь у верхах ідея ОДА та Уряду була розбита.
Ми допомагали людям, які постраждали від буревію у Старих та Нових Бросківцях. Все, що ми могли туди затягнути – ми затягнули. Від продуктових наборів до будівельних матеріалів. Ми розробили концепцію Соціального менеджменту сім’ї у громадах. Чітке сформоване бачення, як саме допомогти тим, хто знаходиться у складних життєвих обставинах – роботою, коштами, продуктами, засобами гігієни.
Ми координували експлуатаційне утримання доріг в районі. Отримавши у розпорядження суму, вдвічі меншу, ніж минулорічна, спромоглися зробити дороги у Красноїльській, Великокучурівській, Чудейській громаді, у Ропчі, Верхніх Петрівцях. На черзі – Сторожинецька громада.
Коли до району приїхала знімальна група фільму “Памфір”, ми забезпечили їх всіма необхідним контактами, налагодили їх взаємодію з усіма службами, їх поселення.
Ми забезпечили присутність Сторожинеччини у обласному Музеї під відкритим небом. Тепер там, завдяки зусиллям лісівників, підприємців, працівників музею, представників органів місцевого самоврядування, буде автентичний будинок саме з нашого прекрасного району.
І це все – з березня. Це все – крім поточної роботи у РДА з зверненнями, комісіями, прийомами громадян, сесіями тощо.
Я якось тримав свою особистість, особистий внесок, постійно “за кадром”. Можливо це не правильно з боку якогось політичного піару, але я вважаю це правильним чисто по людськи.
Принципово писав вище не “я”, а “ми”. Навколо мене завжди була команда однодумців. Абсолютно різних людей, які підтримували мої ідеї, ідеї яких я підтримував.
Я можу і хочу чути та розуміти людей, обговорювати та направляти їх ініціативи, давати їм можливість впровадити те, що вони хочуть.
Це можна пояснити по дрібниці, яку майже ніхто, певно, не помітив – тепер привітання на веб-сайті та сторінці у ФБ Сторожинецької РДА йдуть не конкретно від голови, а від організації цілком. Якщо ми вітаємо – то вітаємо всі. Якщо співчуваємо – то також всі.
Робота повинна бути командна. Адже тільки разом зробимо більше. Саме з таким настроєм я йду на вибори і веду команду. Я не йду “сидіти в кріслі”.
З повагою, Дмитро Балінов
