Чоловік Христини Ординської з Чернівецької області загинув у квітні, обороняючи Харківщину. У подружжя четверо синів — наймолодшому два роки, а найстаршому — буде 11. Після смерті військового жінка виховує дітей сама й вчиться робити те, чим раніше займався її чоловік — косить траву, готує дрова на зиму й пробує працювати за станком у домашній майстерні.
Чоловіка призвали до збройних сил попри те, що в нього четверо дітей. Христині образливо через це, також їй важко зрозуміти, чому це трапилось саме в їхній сім’ї. Однак знає, що такою зараз є ціна незалежності. Суспільне Чернівці поспілкувалося з Христиною про втрату чоловіка і те, як виховує синів тепер.
Чоловік Христини Юрій Ординський пробув на фронті трохи більше ніж місяць. 9 квітня там відзначив свої 50 років, а 17 квітня загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Майже тиждень після смерті, коли чоловік перестав виходити на зв’язок, Христина намагалась знайти його — телефонувала у лікарні, госпіталі та морги.
“Я дзвонила у всі області. Вірите? Думала, може поранений, то навіть у Львів дзвонила. У мене був зошит розписаний номерами, які я знаходила. Бувало, медики перенаправляли, давали контакти інших лікарів, які могли б щось знати”, — говорить жінка.
Перед смертю чоловіка Христина говорила з ним телефоном. Юрій пояснив, що їх відправили на зачистку.
Христина шукала чоловіка до 21 квітня, коли їй повідомили про загибель офіційно. Розповідає, що у військовій частині її заспокоювали. Говорили, що зв’язку з військовими може не бути тижнями й причин телефонувати зараз нібито немає. У підсумку про загибель чоловіка дізналась з запізненням.
“За день до офіційного повідомлення в селі люди про це вже говорили, сільська рада це знала, а мене ніхто про це не повідомив. Мені це було неприємно. Сільрада чекала на представників військкомату, щоб сказати мені офіційно”, — каже Христина.
У морзі жінка не могла впізнати тіло свого чоловіка. Зрозуміла, що це він лише за шрамами на руках. До повномасштабної війни Юрій працював столяром й мав порізи через роботу.
Христина розповідає, що чоловік не хотів їхати на фронт — йому було важко залишати чотирьох маленьких дітей. Повістку вручили 25 лютого за день після початку повномасштабної війни. Прощання з Юрієм жінка пам’ятає погано. Зараз у збройних силах служать ще двоє його рідних братів — в обох по двоє дітей.
Христина з дітьми живе у сільському будинку в Банилові-Підгірному. Тут їй допомагає мама. Жінка не може влаштуватись на роботу, бо найменшому сину — два роки. Через декілька місяців після загибелі чоловіка їй вдалось оформити пенсію, говорить, що зробити це було важко.
“Питання стояло щодо документів. Там було, що він зареєстрований у Житомирі. Лише у липні я почала отримувати цю пенсію — приблизно 4800 гривень на дитину”.
Жінка говорить, що після смерті чоловіка не розуміла, чому це сталося з її сім’єю.
“Діти знали, де тато. Але думали, що це як заробітки: він далеко, має приїхати, щось привезти, купити. Найменший продовжує шукати тата. Він ще не може зрозуміти, що тата більше нема. Діти чекають на нього”, — каже Христина.
Жінка ділиться, що Юрій казав: якщо він і десятки інших не підуть воювати, росіяни прийдуть до них додому. Зараз її мета — бути прикладом для дітей і добре їх виховати, хоч вважає, що самій це зробити буде важче.
