TAKING TOO LONG?
CLICK/TAP HERE TO CLOSE LOADING SCREEN.
...завантаження...
GRILL

Кожен якщо потрошки, то вийде сонечко

Волонтери

Сьогодні ми поспілкувалися з волонтером Тамарою Сенюшко-Савчук, представником від асоціації «Україна-Італія-Євромайдан», яка надзвичайно багато зробила для допомоги як нашому району, так і нашим бійцям в зоні АТО, була ініціатором та одним з організаторів акції «Приготуй кошик для солдата», яка триває на Сторожинеччині.

– Скажіть будь ласка, ви давно вже за кордоном?

– Давно, 16 років.

– Як називається ваша асоціація?

– «Україна-Італія-Євромайдан».

– Хто голова цієї асоціації?

– Президент асоціації Фабіо Преведелло, італієць. Віце-президент Олеся Тетери, вона з Вижницького району родом, жителька Чернівців. Наша асоціація поділена по регіонам. В кожному є представник від асоціації по регіону. Ось я являюся таким представником від асоціації. Тобто робота побудована так – отут є осередок, отут є штаб, отут у нас є регіон. Ми відповідальні за регіон, тому що нас близько 6 тисяч.

Але це не тільки гуманітарна допомога. Наприклад, в вересні минулого року ми провели перший Український культурно-етнографічний фестиваль. Тому що італійці повинні знати, що ми є народ, ми є нація, що у нас є культура, що у нас є історія, що у нас є українська мова, що наші жінки є не тільки домогосподарками, а й вчителями, професорами, інженерами. Ми кажемо правду про те, що сталося на Україні на зустрічах з італійцями.

У нас під час Євромайдану кожної неділі збирався свій Майдан на площі в кожному великому місті Італії. Мерія видавала дозвіл в найлюдніших туристичних місцях на проведення цих акцій і мітингів, давала супровід і охорону. Завжди йшли нам на зустріч – тому що українці за кордоном себе зарекомендували з хорошої сторони, і українців за кордоном дійсно як націю поважають та рахують найкращими.

– Як виникла сама ідея приймати участь у волонтерському русі?

– Я навіть не знаю. Українців за кордоном певно більше болить, ніж нашу владу, через те, що відбувається на Україні. Ідея виникла з часів Майдану. З першого дня Майдану.

Я була секретарем районної ради Руху ще в 1991 році. Коли ще ніхто не вірив ні в Чорновола, ні в його справу, я з ним їздила та презентувала його на виборчих дільницях як кандидата в Президенти. В свої 22 роки.

Скажу по правді, я рвалася в АТО. І мені з асоціації просто сказали – зрозумій правильно, ти більше зробиш тут, допомагаючи там, ніж ти поїдеш туди і.. ну що ти там зробиш.

Волонтери

– Скажіть будь ласка, скільки людей з Італії приймало участь разом з вами у цій акції?

– Практично майже всі сторожинчани, жителі Cторожинецького району, наші земляки, яких закордоном дуже багато. Хто як міг, так і долучався.

Наприклад, сьогодні ми отримали посилку – хлопці з Нових Бросківців хотіли щось купити, передати. Дзвонять і питаються – що робити з коштами. Я кажу – з коштами все гаразд. Тоді запитуються – що можна купити чи передати? Носки, кажу. І ось майже 200 пар панчіх для солдатів сьогодні отримали. Хлопці з Нових Бросківців зібралися і закупили. А в Італії найдешевші носки коло трьох євро коштують. Це найдешевші.

Передали, тому що знають, що я з коштами не хочу мати нічого спільного. На те, що треба було, ми зібрали, м’ясо оплатили, солярку оплатили, все є, більше не треба. Тим більше, що якщо людина вагається дати гроші чи ні – своїми грошима треба розпоряджатися самому. Якщо передали панчохи, я панчохи сфотографую, покажу, що вони дійшли. А гроші мені не треба посилати.

Отак постійно займаємося. Допомогали в відбудові на Донбасі, наприклад в Слов’янській школі-інтернат, Дружківській школі-інтернат, сиротинці. Всього є дуже багато. Це все описувати – не стане ночі, не стане трьох днів. Посильна іде допомога.

Українців за кордоном болить за те, що твориться на Україні. Я уявляю собі, коли ми всі вернемося на Україну, зустрінемося з тим всім, що твориться тут, яка це буде страшна перетурбація.

– Скажіть будь ласка, що було самим необхідним з Італії для України, що ви передавали?

– Якщо перераховувати все що наша асоціація передавала… По нашій асоціації це було 10 автомобілів швидкої допомоги. Потім – близько 15 тонн медикаментів, також гуманітарна допомога, потім – адресні допомоги дітям-сиротам АТО.

Зараз до Пасхи організували наші українки акцію – «Подаруй кросівки для дитини солдата». Ми усім сиротам, які залишилися без батьків, закупили по парі кросівок. Ми знайшли адреси, ми зв’язалися з мамами, ми зателефонували, ми запиталися якого розміру дитина носить взуття, в чому ще є потреба і кожна жінка під свою опіку взяла 1-2 адреси. Сама закупила, склала і сама на адресу відправила в кожну сім’ю пару кросівок. Закінчили тим і почали «Збір дитини до школи», тобто рюкзачок, канцтовари і все решту. Знову ж таки поадресно вся іде допомога.

5

В Сторожинецькому районі зібрали всіх діток, вчора організовували для них стіл, зустріч, допомогу. Дякую Катерині Георгіївні Гуцуляк, яка також завітала як гостя, сказала що їй приємно почути нас, посидіти збоку, ні про що не думати – просто прийшли дівчата підтримати мене.

Ви знаєте, які емоції? Коли ми телефонуємо одне одній: «Спиш?» – «Ні, ще не сплю.» – «Ти знаєш, сьогодні такий важкий день, мені так важко, я більше не можу, я як риба об лід, я не знаю куди далі, всім треба допомогти, все треба зробити. Забери мене до себе, я поїду до тебе в Італію, кину все». Я кажу: «Ти не маєш права, ти повинна працювати, ти повинна знайти вихід з положення. Ти мусиш працювати». Тут немає більш нікого, хто міг би так працювати, як вона працює. А вчора пішла на зустріч з сиротами АТО. Дітки прибігли всі до неї «Тьотю Катю, тьотю Катю!», одне на колінах, друге на голові. Тьотю Катю вони знають. Діти по 3 роки знають тьотю Катю!

Волонтери

– Скажіть будь-ласка, а вам відома доля цих десятьох машин?

Так, звичайно! Наші представники супроводжували їх на місце, ці машини. В Слов’янськ. Наша асоціація має чудову базу в Слов’янську, куди ми все перенаправляємо. Люди співпрацюють з нами та відчитуються про все – фото, звіти у Фейсбуці кожен буквально день. Я скільки казала – дівчата, у вас стільки блок-постів на голові, у вас стільки всього. Не треба кожен день за кожну річ відчитуватися. Тому що працюючи рік з людьми вже довіра виробилася. Людям довіряєш, людей знаєш, з людьми працюєш. Все воно доходить, все воно є. Італійці наші, наш президент асоціації і журналісти їхали прямо в зону АТО, побували по всіх передових, поспілкувалися з людьми, розподіляли самі особисто та супроводжували вантажі, тому що наша асоціація працює «з рук в руки». Отакий собі місточок – я тут взяла і тут по направленню все віддала сама.

– Таке цікаве питання – чи відчуваєте ви, що хтось використовує вас? Я маю на увазі, що ось ви передали, а хтось на цьому пропіарився?

– Ні, абсолютно ні. Мене не просто використати. Я, наприклад, на районну раду передавала допомогу для біженців. На другий день це все в газеті було опубліковано, сфотографовано і мені вже телефонували. Я кажу – не треба, я не хочу того, не треба про мене писати. Там вже десь і Василь Гашпар знайшов мене і давай розпитувати-питати. А я не хочу цього. Хоча в районі я сама волонтерів шукала і писала – скажіть, чим допомогти на місці. Тому що ми все відправляємо одразу на Слов’янськ. Розмитнили і хлопці нас супроводжують. Нам дають охорону, бронежилети, дозволи заїзду в зону АТО тощо. Нам простіше відразу на Слов’янськ поїхати, ніж іхати спочатку в Чернівці, а потім на Слов’янськ. Я кажу – давайте я буду сама допомагати! Якщо ви знаєте де наші хлопці, саме наші земляки де служать – давайте, питайтеся, кажіть, ми будемо допомагати. Ніхто нікого не використовує, розумієте. А якщо хтось намагається, то я сама особисто з тим всім розбираюся.

Це треба зробити. Якщо ми ворога не зупинимо там, якщо ми комуністів не викорінимо з країни, то так само як ми 23 роки з комуністами і регіоналами гнили і не йшли вперед, так само й далі будемо гнити, і навіщо був Майдан. Я рахую, що комуністична партія повинна повністю бути заборонена законом, притягнена до відповідальності, і відповісти за ті злодіяння, голодомор, за те нищення патріотів українських, за те все, що творилося за всі роки в Україні. Тим більше регіонали –скільки біди, скільки горя, герої Небесної сотні – за це все хтось повинен відповісти. Чи вони думають що все просто так? Фарбу на шапці поміняв і все? І на тому закінчилося? Не закінчилося, народ того не прощає.

– Скажіть, коли ви там знаходитеся, з ким ви підтримуєте зв’язок, хто вам допомагає?

– Дякуючи Олесі Длужанській і Сюзанні Унгурян вдалося організувати цю акцію. Дякуючи Олександру Рудому, тому що саме він буде супроводжувати цей вантаж. Це основне. Я розмовляла з дівчатами-волонтерами в Слов’янську – вони Сашу знають, вони кажуть – він доїжджає на такі дальні блок-пости на передову, куди ні один волонтер, ні одна допомога не поступає. Єдиний, хто дійсно доїжджає, то є Саша. Його там по всіх блок-постах знають, чудово про нього відгукуються.

Звичайно, в рамках цієї акції довелося особисто передзвонювати і школам, і церквам, і підприємцям тощо. Не залучала я ні держадміністрацію до цього, ні районну раду. Чому? Тому що це є справа волонтерів, це є на добровільних засадах. Райраді і держадміністрації і так є чим займатися. Вони повинні займатися питаннями державними. А такими справами повинні займатися люди, волонтери. А якщо депутати, держадміністрація, райрада хоче допомогти і взяти участь як громадяни України – будь ласка, звертайтесь, ми завжди приймемо.

Але ми не підемо ні до кого «стукати», щоб нам допомогли. Тому що я рахую, що звернутись до райради щоб нам допомогла було б некоректно. Вони стільки роботи  проводять – і по АТО і по решті, тому що у нас стільки роботи в державі. Дійсно, то є помийна яма, розгрібання якої залишилося в наслідство від попередників, що займатися ще такими речами ми здатні самі. Ми повинні допомагати і співпрацювати в цьому всьому. Райрада допомогла, підключилися, вони організувалися, вони звонили нам – «Дівчата, у нас є те, можна ми привеземо те, можна ми зробимо ще це» – це приємно, коли тобі дзвонять зверху і кажемо – «Давайте ми допоможемо!».

Повинно бути самоврядування, повинні на місцях бачити, як працювати. Звичайно, підкорятися і т.д., співпрацювати місцевим радам з Верховною Радою. Для того у нас є Президент, все.

Сьогодні зустрілася з головою РДА, Ярославом Михайловичом. У нас вийшло деяке непорозуміння, ми пояснили ситуацію одне одному, виказали свою думку, у нас «іскри» полетіли (посміхається). Потім почулися по телефону, пояснили одне одному свою позицію, свою думку. І вирішили – тільки  працювати. Все, більше нічого. Це є нормальне явище. Отак ми повинні робити – не боятися виказати свою думку, а керівництво нам свою. Сісти разом обміркувати, подумати, повернутися і прояснити ситуацію.

– Тепер, коли ви маєте певний досвід роботи у цій справі, що ви би хотіли сказати тим, хто ще не знає, чим зайнятися. Як себе задіяти?

Ось Сюзанна коли зі мною поїздила по таких місцях… Коли дивилася на Сюзанну – бачу у неї губа тремтить, очі сльозами наливаються і все собі думаю – щоб ти не заплакала, щоб ти не зірвалася.

Сюзанна: там такі дітки і такі потреби, щоб нам варто було подумати про те, як допомогти людям, а не будувати хати у 10 поверхів. Там мати, яка має 4 дочок дорослих, взяла дитину до себе і майже з того світу витягнула. А живе так, що мені здається що її дві кімнати це моя ось ця одна.

Тамара: Жінка взяла дитину під опікунство. Хоча ій вже понад 50 років, і у неї вже дівчата заміжні, вона взяла цю дитину і бореться, витягує. Дитина сидить – і ця волонтерка плаче від радості, що дитина це робить. Це треба бачити.

Я би хотіла щоб керівництво району хоча б один раз поїхало зі мною хоча б день і торкнулися тих проблем – справжніх, які є в нашій області. Кругом нас такі страхіття творяться, що ніхто з влади не має уяви.

Нам потрібно шукати можливості, щоб створювати нові робочі місця і зайняти людей. Щоб не перетворювати нашу країну на суцільний собез, не перетворювати наш народ на дотаційний. Тому що коли у людини відбирають працю і коли людині дають подачку – людина втрачає гідність. Людина не відчуває себе людиною і перетворюється на трутня і це є страшно. А зайнятися можно чим завгодно.

Волонтери

Я сьогодні їхала купляти для солдатів з АТО свиней, щоб наробити м’ясних страв, буженини тощо. Взяли 226 кілограм чистого м’яса. Так само робили, коптили, закручували дякуючи Сюзаниній мамі.

Сьогодні їхала розраховуватися за то м’ясо. І просто подивилася як людина з нічого собі розкрутила такий бізнес, що йому не потрібна ніяка Італія, йому не потрібна ніяка Америка.

Так, там треба фізично працювати, тому що там велике господарство. Але коли ті всі свинарники побілені, коли там чистенько і поросята лежать і виблискують всі і він коло того сам працює – це дуже гарно. Людина знайшла чим зайнятися.

В Україні можна працювати, варто захотіти. Треба все з розумом робити. Ми зараз в Італії також працюємо над цим, чекаємо інвесторів – підприємців італійців, які б хотіли відкрити свої власні справи в Україні, які хотіли би щось відкрити, створити нові робочі місця.

Головна проблема – це створення нових робочих місць. Тому що якщо людина не працює – вона буде зранку до ночі пити. Якщо буде пити – він буде плодити тих хворих дітей, він буде бити жінку, і діти будуть жити в тих злиднях і країна просто перетвориться на злиденну країну. Тому що не допомога потрібна ззакордону, не гуманітарна допомога, а робочі місця. І щоб влада співпрацювала з людьми. Щоб влада виходила поміж людей не просто для галочки, не просто щоб читалося, та за собою кореспондентів таскала – «Я був, я зробив!». Це не то.

Ідіть подивіться – я приїхала зза кордону, я 16 років там , але я знаю кожну дитину поіменно, де хто хворий, де що кому потрібно. Можете не виходити з кабінетів, зайдіть на Фейсбук, ми висвічуємо всі наші роботи в соціальній мережі. Ми пишемо всі наші потреби там, пишемо і обговорюємо все.

Волонтери

Мені сказали в Італії – «Ви ж не сонечко, щоб всіх зігріти», а я кажу – «Може й всіх не зігрію, але потрошки. Кожен якщо потрошки, то вийде сонечко, по капельці і океан». Не треба мене зупиняти, бо якщо кожен з нас буде розуміти і викладатися, ми змінимо щось на краще. А якщо один в одну сторону, а другий в другу, то буде як в отій байці про рака, лебедя і щуку.

Треба вчитися іти на діалог і співпрацювати з усіма. В діалозі народжується істина.

Категорія: АТО
ЄВРОНАФТА
Сторожинець.info
МЕНЮ

КОНТАКТИ

095 51 95 867
066 368 05 92

[email protected]

м. Сторожинець, вул. І. Вільде, 2

Розміщення реклами
096 596 26 74
099 257 58 26

АРХІВ