Стаття від нашого читача
Мій батько нещодавно біля другої ночі думав що помре і не дочекає ранку – все боліло, на ногах не мав сили триматися і сам боявся їхати до лікарні, телефонував моїй дочці, щоб приїхала та допомогла.
Я – у нього єдина донька і знаходжусь зараз за межами країни. День перед тим у батька запаморочило в голові, він впав на вулиці, а далі на колінах заповз до хати. Моя донька часто навідується до батьків, щоб поцікавитись, як там дідусь з бабцею, але останніми днями справи погіршувались.
20 листопада вона відчула, що треба навідатися і подивитися, як себе дідик почуває. Коли прийшла, побачила що його лице спухло, ноги також, весь в синцях бо впав, відразу запропонувала викликати швидку допомогу. Але тато сказав, що стидно, що давай завтра, побриєш мене тай поїдемо в лікарню. Так донька прийшла додому, а вночі отримала дзвінок, що дідові погано, просив спасти, бо навіть сил не має говорити, задихається та просить відвезти його до лікарні.
Мене вразило те, що моя донечка зібрала дідика та вирішила подзвонити то нашої швидкої допомоги, щоб записали виклик та приїхали за хворим, а з другої сторони лінії відповіли – добирайтесь своїм ходом!
Донька не згаяла часу, взяла дідову машину, за руль сів зять і відвезли самі. Як це можна назвати негайною, невідкладною державною медичною допомогою?
Я в Європі живу 6 років та дуже мрію, щоб у нас запрацювала “швидка” оперативно і відповідно, бо дуже соромно за таке халатне відношення в Сторожинці.
Тому хочу про це написати, щоб побачили люди, і гуртом може будемо більш відповідальні до цього питання, адже це життя та здоров’я, а не “поїздка в галерейний музей своїм ходом”.
Зрозуміло, що до поліклініки можна добратися самотужки, але швидка допомога – це вже не жарт, на мою думку.
Зараз мій батько бореться за життя під системами та киснем. Йде на поправку, маємо велику надію, що буде жити…
Мокану Оксана Георгіївна
