Сьогодні у Великому Кучурові поховали воїна Володимира Бузенка. Плакали рідні, друзі, побратими, заплакали й небеса рясним дощем… Віддати шану Герою прийшли сотні людей.
Труну з тілом бійця з дому до церкви і з церкви на кладовище несли на руках його бойові побратими. Від центру села до церкви учні Великокучурівської школи організували живий коридор Герою – зі свічками, лампадками та живими квітами. Поховали Вову на місцевому цвинтарі поруч з могилою батька, який не дожив до цього дня… У Володимира залишилась мати, дві сестри та брат. Власну сім’ю Володя створити не встиг…
26-річний буковинець Володимир Бузенко загинув 20 січня 2015 року під час масованого обстрілу російськими бойовиками, обороняючи Донецький аеропорт. До сих пір офіційно Володя вважався зниклим безвісти. Майже рік Героя не могли поховати через бюрократію. Двічі проводили експертизу ДНК – у Запоріжжі та Дніпропетровську.
Батьки відмовлялися вірити в те, що це їхній син, тому що від Вови лишилися лише фрагменти… Коли ж вони все-таки вирішили поховати сина, виникли незрозумілі бюрократичні перешкоди. Родині у військкоматах та військовій частині не змогли пояснити, які документи потрібні для поховання, де їх шукати… Відтак поховання затягувалося. 3 листопада 2015 страждань не витримало серце батька Вови – він помер,так і не провівши в останню путь свою кровинку…
Володимир Бузенко проживав у селі Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області, був депутатом сільської ради. Він служив у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади – 3-й батальйон, 7-ма рота. Вова був кулеметником, мав позивний “Італьянець”. Пізніше його перевели до 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади. 6 січня 2015 року вони прибули до Донецького аеропорту.
Останній раз Володимир виходив на зв’язок з нового терміналу Донецького аеропорту 19.01.2015 року зранку. Обвал стався того ж дня в обідній час. Після того Вову довго шукали, однак його не було ніде – ні в списках живих, ні в списках поранених, ні в списках полонених, ні в списках загиблих… Родичі до останнього сподівалися, що його знайдуть живим…
Пройшовши крізь справжнє пекло, непоборну бюрократію, ницість, підлість і безвідповідальність чиновників, врешті-решт родина отримала можливість поховати сина. Хоча рідні і досі не вірять, що Володимира немає в живих…
Бійці, що воювали разом з Володимиром, розповіли, що він був безстрашним воїном, нещадним до ворога, завжди був попереду. Він був справжнім другом і хорошою людиною.
Побратими вважають, що Володимиру Бузенку має бути присуджено звання Герой України (посмертно) і будуть цього добиватися від вищого командування.
На цей час до Сторожинецького районного військового комісаріату для Героя надіслали лише пам’ятну медаль (посмертно), яка неспівмірна з заслугами Героя, однак і цю “нагороду” родині поки не вручили.
Слава Героям! Тобі, Володимире, слава! Вічна пам’ять…
Галина Єреміца
